Вірш мамі – вірші про маму – Комунальний заклад “Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 156 комбінованого типу Харківської міської ради”

Мамо моя рідна і єдина (вірші українських поетів про маму)

There are no translations available.                      Мамо моя рідна і єдина (вірші українських поетів про маму) Акулов Г. Молитва Свята моя ненько, я вдячний Тобі, Що в хаті тепленько і сіль є, і хліб, За те, що ще можу свій хрест я нести, О Матінко Божа, спаси і прости. Твори, Богородице, рідному сину Молитву за нас і за всю Україну, Молитву нехитру, святу і просту, Неси її, Сину Іісусу Христу. Помилуй нас Боже, гріхи нам прости, І дай нам ще сили в гріхах не зрости. Свята наша Ненько, ми вдячні Тобі, Що діток своїх Ти борониш в біді. * * * Алич С. Мати Ой не хоче заспівати мені вода, Як співала ніжно мати молода. І нема мені у тузі ні на мить На чиї коліна голову схилить. Сміх нічий вже не розтопить в серці сніг, Так, як мами теплий голос завжди міг. Хоч би зайдою чи гостем побувать, Де веселка вміла очі цілувать… Так далеко рідна пісня, ті літа, Що ні хмарка, ні орел не доліта. * * * Геращенко В. З літер снується, в’яжеться слово Ми зі сповитку його всотали: Мамина пісня, мамина мова В душу добірним зерням упали. І проростає тугим колоссям: Дужі, мужні, зміцнює крила Мамина пісня, мамина мова – Ніжна, співуча – довіку мила. Часом насниться знову і знову Миле дитинство – чиста криниця, Мамина пісня, мамина мова – Світлим промінням в серці іскриться. Завжди пригадуєм ми колискову, Що вечорами вона співала – Мамина пісня, мамині мова Трунком мелодій нас чарувала. * * * Геращенко В. Клен затужив, вколисаний вітрами Клен затужив, вколисаний вітрами, На вишнях лист від горя закипів. Останнє літо відпливло для мами, Останній день для мами відгорів. І ось… нема… Погасла, наче зірка, Зів’яла, мов стебельце лободи. І грядка в бур’янах без неї згіркла, І смак природний втратили плоди. І якось враз все смутком налилося, І в щемоні будинок занімів. Лиш чути тужний стогін стоголосий, Та скорбний плач розгублених синів. В тяжкі роки вона дітей ростила, В полоні горя, голоду, нужди, Недосипала, поралась-трудилась – І ось… Пішла, навічно, назавжди… * * * Геращенко В. Мамо моя рідна і єдина Мамо моя рідна і єдина, Ластівко добра і теплоти, Я для тебе був і є дитина, І для мене найдорожча ти. Доки в грудях буде серце битись, Втратити тебе я так боюсь. Я на тебе хочу надивитись, За здоров’я Богу помолюсь. Скільки ти зазнала горя й муки У своєму нелегкім житті! Я цілую ці дбайливі руки, Мозолисті, вмілі, золоті. Хай поля-лани зерняться житом І вруняться колосом без меж, Скільки я на світі буду жити, Ти в моєму серці не помреш! Доки в грудях буде серце битись, Втратити тебе я так боюсь. Я на тебе хочу надивитись, І чомусь ніяк не надивлюсь. * * * Геращенко В. Моїй матері Виглядай мене, мамо,                   із далеких доріг. Знай, що пізно чи рано                   я вернусь на поріг. Обійму міцно-міцно                   горем згорблений стан, Задивлюсь в твої очі,                   розцілую вуста. Жаль, що зцілить не зможу                   Ран глибоких душі. Про одне тебе прошу –                   ти себе бережи. Виглядай мене, мамо,                   болем серце не край. Я на крилах нестимусь                   у наш сонячний рай. Через хащі і морок,                   перешкоди й біду – Все здолаю, все зможу,                   а до тебе прийду. Чебрецеве повітря,                   споришеві стежки, Я до вас першим вітром                   прилечу навпрошки. Чую пісню дитинства                   з дорогого села, Звідкіля мене доля                   у світи повела. В снах вже маряться квіти                   у дворі під вікном, Добротою повиті                   й материнським теплом. Оживе біла хата,                   скресне піснею гай, Тільки б ти не хворіла…                   Вже лечу – зустрічай. * * * Геращенко В. Пам’яті матері Задивилась мати в далеч синю, Біля обрію туман розтав. Жевріє надія стріти сина, Та дорога за селом пуста. Відцвітає груша серед двору, Спориші, мов килим – хто б стоптав? Що з тобою, сину? Може, хворий? Все хіба розкажеш у листах… Заросла стежина в край дитинства – Стежка та, що бігав босоніж… Отчий дім тобі чому чужим став? Що за справи дому важливіш? Та згадай – стара сумує хата, Зажуривсь поламаний поріг, І ніхто не вміє так чекати, І ніхто не вміє так прощати, Як прощають рідні матері… * * * Геращенко В. Така роса Така роса, Така роса прозора… Стрічаю сонце В полі за селом, Де квіти польові, Неначе зорі, Торкає вітер Лагідним крилом. Аж ось, проміння Розпростерло руки І спрагло п’є, Спиває всю росу. І враз, стріпнувшись, Подались на луки, А я додому Сонечко несу. А ще в село Несу пучок волошок. Ці квіти ніжні Синьо-голубі – Тобі, моя єдина І хороша, Найкраща в світі, Матінко, тобі. * * * Гребінка Є. Українська мелодія «Нi, мамо, не можна нелюба любить! Нещасная доля iз нелюбом жить. Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти! Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!» – Хiба ж ти не бачиш, яка я стара? Менi в домовину лягати пора. Як очi закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна, сиротою! А в свiтi яке життя сиротi? I горе, i нужду терпiтимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать пiд землею як горлиця стану. «О мамо, голубко, не плач, не ридай. Готуй рушники i хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!» Ген там, на могилi, хрест божий стоїть, Пiд ним рано й вечiр матуся квилить; «О боже мiй милий! що я наробила! Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!» * * * Костенко Л. Мати Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п’ятеро вже вас. Купляла вам гостинчика за гривеник, топила піч і поралась гаразд. Ходила в церкву, звісно, як годиться. Галдущики сушила на тину. Така була хороша молодиця і мала мрію гарну і чудну. У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, – от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі – щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш – хочеться літати. Вночі заснеш у мужа на плечі. Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі. Уваживши ту мрію дивовижну, приходив небо малювать шуряк. Вона сказала: – Перестань, бо вижену. У тебе, – каже, – небо, як сіряк. Якийсь художник у роки голодні зробити небо взявся за харчі. Були у нього пензлі боговгодні, став на осліп, одсунув рогачі. У нього й хмари вигинались зміями, уже почав і сонце пломінке. Вона сказала: – Ні, ви не зумієте. Злізайте, – каже. – Небо не таке. Вона тим небоа у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так – то не знайшлося маляра. Все якось так – то горе, то біда. І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, – коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки… * * * Мирний В. Мати Як ти часто зайнятий лиш собою – Своїми радощами, своєю любов’ю! А десь поруч по хаті та ходить мати, Ладна тебе й диханням зігрівати. Глянеш нишком – і душу тобі обпалить Її тиха, натомлена сивина. То – невдачі твої, і злети, й провали… Ти молись їй: не вічна ж вона. * * * Мусієнко О. Матері Кожен ранок в Тетерів спадають Голубі тумани навесні. І вітри летючі овівають Твої коси в срібній сивині. Чом стоїш при схиленій ялині Край дороги, що побігла вдаль, Чом в очах твоїх у материних Світла радість і важка печаль? Знаю, знаю, мати моя рідна, Сина ждеш єдиного свого, Що ішов за нашу Батьківщину По шляхах гарячих крізь вогонь. Пролітають птиці, дзвін весняний Розливають в росяних вітрах. Та не верне сокіл твій коханий, Що поліг на дальніх рубежах. У лани колгоспнії співучі Вирушають вранці трактори. Пропливають літаки могучі Над тобою в сяєвом зорі. Невмирущу пісню твого сина Їм завжди нести в щасливу даль… І тому в очах у материних Світла радість і важка печаль * * * Олесь О. Моїй матері Приснилося, що я вернувсь додому. Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, Сміються в сонці золотому Річки, і села, і поля. Ось-ось прийду до хатоньки моєї, Де мати жде мене й не жде, Я скрикну «Матінко!» до неї, Вона на груди упаде. І будуть литись теплих сліз потоки І в них бринітимуть слова: «Я ждала, ждала цілі роки І в’яла, сохла, як трава…» Іду зеленою межею, Кругом хвилюються жита, І в’ється щастя над душею – І на плечі нема хреста… Прокинувсь в морі раювання І все збагнув, і похолов… Іду дорогою вигнання, І по сліду моєму – кров. * * * Олійник Б. Мати Зупиніться, поети!                   Чекайте, не треба… Мати вийшла на ґанок                   і дивиться в небо. Мати дуже висока,                   древніша од космосу, На плечі в неї райдуга                   гнеться коромислом. Приймачі підбадьорливо                   сиплють прогнози. Мати мовчки ковтає                   просолені сльози. Мати вірить не дуже                   професорським викладам: Ще ж немає од серця                   точнішого приладу. І тривога їй кригою                   пада на серце: «А як з космосу чорного                   син не повернеться?» О, тоді він для хлопців –                   одвічною зіркою, Будуть пафосні вірші                   і оклики в збірках! Будуть довгі романи                   й поеми, як ринви… Лиш ніколи не буде                   у матері сина. І тому вона йде                   за село, на околицю, І стає на коліна,                   і небові молиться. Та не супте ви брів                   і не хмартесь осінньо: Мати молиться в небо…                   на рідного сина. * * * Олійник Б. Мати сіяла сон… Мати сіяла сон під моїм під вікном, А вродив соняшник. І тепер: хоч буран,                   хоч бур’ян чи туман, А мені – сонячно. Мати сіяла льон                   під моїм під вікном, А зійшло полотно. І тепер: хоч яри,                   хоч вітри крізь бори, А я йду все одно. Мати сіяла сніг,                   щоб він м’яко – до ніг, А вродило зілля. І хоч січень січе,                   а мені за плечем Журавлі журавлять. Мати сіяла хміль,                   щоб дівчат звідусіль Станом я знаджував, А вони, як на сміх, проминали усі, Все ж одна – зважилась. Мати вибрала льон.                   І вино вже давно Хмільно так хмелиться. І з-під крил журавлиних                   мені під вікно Листопад стелиться. Тільки квітом своїм                   при моєму вікні Не опав соняшник. Я несу його в світ,                   щоб не тільки мені, Щоб і вам сонячно. * * * Олійник Б. Наша мати – сивая горлиця… Наша мати – сивая горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола – намистиною, Небо – празниковою хустиною, Сивий дуб – прокуреним прадідом, Білочка – мальованим пряником, Жура-журавель над криницею – Чистою сльозою-водицею, А земля – пшеницею ярою, А літа – замисленим явором, Що із сорок першого журиться: “Де ж це, молодице, твій суджений?” Місяць – непоколотим золотом, А береза – вранішнім солодом, Хата – ластівками над стріхою, А туман – вдовиною втіхою. Крашанкою – сонечко в миснику… А вона до всіх до них – піснею. * * * Олійник Б. Пісня про матір Посіяла людям                   літа свої літечка житом, Прибрала планету,                   послала стежкам споришу, Навчила дітей,                   як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко –                   і тихо пішла за межу. – Куди ж це ви, мамо?! –                   сполохано кинулись діти. – Куди ви, бабусю? –                   онуки біжать до воріт. – Та я недалечко…                   де сонце лягає спочити. Пора мені, діти…                   А ви вже без мене ростіть. – Та як же без вас ми?..                   Та що ви намислили, мамо? – А хто нас, бабусю,                   у сон поведе по казках? – А я вам лишаю                   всі райдуги із журавлями, І срібло на травах,                   і золото на колосках. – Не треба нам райдуг,                   не треба нам срібла і злота, Аби тільки ви                   нас чекали завжди край воріт! Та ми ж переробим                   усю вашу вічну роботу, – Лишайтесь, матусю.                   Навіки лишайтесь. Не йдіть. Вона посміхнулась,                   красива і сива, як доля, Змахнула рукою – злетіли увись рушники. «Лишайтесь щасливі», –                   і стала замисленим полем, На цілу планету,                   на всі покоління й віки. * * * Олійник Б. Сива Ластівка Мамо, вечір догоря, Вигляда тебе роса, Тільки ж ти, немов зоря, Даленієш в небеса, Даленієш, як за віями сльоза. Ти від лютої зими Затуляла нас крильми, Прихилялася Теплим леготом. Задивлялася білим лебедем, Дивом-казкою За віконечком, – Сива ластівко, Сиве сонечко. Сад вишневий на порі, Повернулись журавлі. А мені, як до зорі, Долітати на крилі Все до тебе, як до вічної зорі. Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла Вечоровою матіолою, Житом-долею світанковою. Дивом-казкою, Юним соняхом, – Сива ластівко, Сиве сонечко… * * * Олійник Б. Та було у матері чотири сини… Та було у матері чотири сини. (Люлі-люлі. Гойда-хить). Колисала їх, поки мала силу. Виросли – пустила у світ. Як прощались – присягали, звісно, Ми ж тобі і те і се: І любов довічну, і вірну пісню У своєму серці принесем. Та й пішли собі на чотири боки: Хто плаями, хто шосе. Снопувались дні, скиртувались роки, Забувалось те і се. В того жінка вийшла якась невправна, В того клопоту як гусей. Третій побивавсь: «Діла державні». А четвертий – те і се. Мати працювала в городній бригаді І любила борщ пісний. Перед сном, бувало, вмикала радіо, Як передавали пісні. А роки летіли, мов сиві коні… Вже й недобачати стала. Над очима клала дашком долоні – Ждала-виглядала. На двадцяте літо сини згадали, Вдарили у поли скрушно. Зрештою, на карті… село відшукали – Рушили. За поріг ступили: «Здрастуй, ненько, Вибачай, що трохи запізно. Так зате ж тобі ми, хоч і далеченько, А таки ж принесли пісню». «То сідайте, діти. Дарма що тісно, Дяка, що згадали мене. А найбільша дяка вам за пісню! То, синочки, хто ж почне?» Перший зашарівся, наче ружа, Другий прикусив губу. Третій наполохано: «А чи зручно?» А четвертий каже: «Забув». І чогось так боязко озираються, Мовби хтось у шию жене. Почекала мати                       та й знов питається: «Ну, так хто ж, синочки, почне?» Мовчать… То послала їм долівку ряднами, А собі у голови – кужіль. Перед сном ввімкнула звично радіо: Хай уже співають чужі. * * * Симоненко В. Вклонися їй ..жінки — матері нашого народу                                        О. Довженко Коли малим ти вперше став                                           на ноги – Яка ж то радість матері                                           була! Від тихої колиски до порога Вона тебе за руку провела. Вона прибігла стомлена                                          з роботи, І, може, сон їй очі замикав, А дома – новий клопіт і турботи, І довга низка непочатих справ. І ти не знав, що терпли в неї руки, Коли вона сідала до стола І, затаївши біль в душі і муку, Із батьком річ проникливу вела. Вона писала: «Добре нам живеться, Ти ж про одне, про перемогу дбай. Уже синок наш бігає й сміється… Скоріше окупантів добивай». Вона усе тоді робити вміла, Вона усе тоді робить могла, Вона усім нам щедро уділила І ласки, і сердечного тепла, Їй не шкодуй синівської любові, Її мозолі й зморшки –                                           все шануй, Вклонися їй, скажи привітне слово І руки працьовиті поцілуй. Навчись її всім серцем поважати І берегти від злоби і наруг: Радянська жінка – трудівниця, мати, – Вона твій перший і надійний друг. Їй по плечу, здається, світ підняти, Їй справи по плечу – великі і малі, Бо це ж вона, вона народу мати, А значить – Мати правди на землі. * * * Симоненко В. Лебеді материнства Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні, Лопотіли крилати і рожевим пір’ям, Лоскотали марево золотим сузір’ям. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмельні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. * * * Симоненко В. Матері В хаті сонячній промінь косо На долівку ляга з вікна… Твої чорні шовкові коси Припорошила вже сивина. Легкі зморшки обличчя вкрили – Це життя трудового плід. Але в кожному русі – сила, В очах юності видно слід. Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу – Материнську любов гарячу І твоєї душі красу. Я хотів би, як ти, прожити, Щоб не тліти, а завжди горіть, Щоб уміти, як ти, любити, Ненавидіть, як ти, уміть. * * * Симоненко В. Одинока матір Він мовчки впав. Отерпли зорі строгі, Страждання опустилось на лице, І краяв темінь Передсмертний стогін, Безпомічний і гострий, Мов лянцет. Його вже не було. А ненависть стожала Мечами помсти рвалася у світ, Бо поруч з ним Прострелені лежали Твоя любов, Твої сімнадцять літ. Життя тріумфувало у двобої, Життя крізь смерть Утвердило себе… І стала ти В сімнадцять літ вдовою, Хоч наречений твій Ще й не зустрів тебе. Росли роки. Росло твоє чекання. Печаль смоктала радощі твої, І над твоїм Розстріляним коханням Безглуздо реготали солов’ї. Та право материнства – За тобою! І син в колисці пісню наслуха. Хай вузьколобі Звуть його ганьбою, А лицеміри – пасинком гріха. Нехай духовні покидьки Й заброди Байстрям, безбатченком Назвуть твоє дитя, Найтяжчий злочин – Вкрасти у народу Тобі довірене життя. Мадонно мого часу! Над тобою Палають німби муки і скорбот, І подвиг твій, Обпечений ганьбою, Благословив розстріляний народ. * * * Таран А. Хай щастить у Вашій хаті, мамо Хай щастить у Вашій хаті, мамо, Всім, хто переступіть Ваш поріг: Добрим людям, і птахам так само, І котові, що в теплі приліг; Хай щастить кожненькій деревині, Що до хати віти притуля, Хай щастить малесенькій травині Й вітерцю, що приліта здаля. Ви завжди за всіх були дбайливі – Бо така ж та доля у вдови. Бо ж як будуть всі навкруг щасливі, То щасливі будете і Ви. * * * ИИИИИИ Джерела: Костенко Л. Вибране. – К. : Дніпро, 1989. – С. 96-97. Олійник Б. Пісня про матір : Поезії. – К. : Дніпро, 2004. – 192 с. Поезія: Л. Костенко, О.  Олесь, В. Симоненко, В. Стус. – К. : Наукова думка, 2001. – С. 204. Симоненко В. Ти знаєш, що ти – людина. – К. : Наукова думка, 2001. – 296 с. http://www.poetryclub.com.ua http://www.poeziya-ukrainy.com.ua/materi/  рпп рпор У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов’язкове

www.bizslovo.org

Вірші на мамине свято (вірші про маму і для мами)

Марія Пономаренко

МАМИНЕ СВЯТО

— Вийди, сонечку, з хатинки,
просить дівчинка Маринка, —
Усміхайся радо з нами,
Бо сьогодні — Свято Мами!

 

*****

 

Степан Павленко

МАМА

Мати, матуся, матусенька,
Мамка, матусечка, матінка,
Мама, мамуся, мамусенька,
Мамчик, мамунчик, мамусь,

Мамця, мамусик, мамусечка,
Мамуня, мамунька, мамонька,
Мамуля, мамулька, мамулечка,
Мамуська, мамуленька, мамочка…

 

*****

 

Ніна Мудрик-Мриц

МАМИН ДЕНЬ

Як стрибнуло сонечко
Вранці у віконечко,
Стрепенулось: “Ах!”
Задивилось в Галочку,
Прибрану мов кралечку
З квітами в руках.
Ой куди ж це Галочка,
Дівчинка мов лялечка,
Рано так спішить?
Оченята світяться,
Пахне квітів китиця,
Кіска мерехтить!
Глянула в віконечко,
Привітала сонечко —
Пальцем у шибку: брень!
— Йду вітати ненечку:
Квітів несу жменечку,
Нині ж Мамин День!

 

*****

 

Катерина Перелісна

ЩО ПОДАРУЮ?

Якби я бджілкою була
І крильця ніжні мала,
Я б кожний ранок всі квітки
В садочку облітала.

І в кожній квіточці медок
Збирала б солоденький,
І все б до крапельки несла
Матусі дорогенькій.

Та я не бджілка.. Що ж тоді
Я мамі подарую? —
Її за шийку обійму
І кріпко поцілую.

 

*****

 

Тамара Коломієць

НАЙКРАЩИЙ ДАРУНОК

На мамине свято,
На мамине свято
Хороших дарунків 
Для мами багато.
Найперший од тата —
Шовкова кофтина.
Од старшого брата —
Барвиста хустина.
Од діда — картина,
Велика, у рамі,
Та мій, мій найбільше
Сподобався мамі.
Погляньте, який:
На вікні, на осонні, —
Альпійські фіалки
Цвітуть у вазоні.
На мамине свято,
На мамине свято
Я в гості весну
Запросив у кімнату!

 

*****

 

Олена Пчілка

ВЕСНЯНІ КВІТИ

Весна чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна —
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимового
До сонця ясного!

Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю.
Я їх позбираю
В пучечок докупки —
Для мами-голубки!

 

*****

 

Володимир Верховень

КВІТИ ДЛЯ МАМИ

Скільки квітів у гайку!
Кожна — як з реклами.
Квітку вибрати яку
Для моєї мами?

Може, цю? А може, ту?
Як же буть, одначе?..
Краще з мамою прийду —
Хай усі побаче!

 

*****

 

Леся Мовчун

ПОДАРУНОК

Я не кину слів на вітер —
Вивчу ціле море літер!
Підпишу тоді пакунок:
“Це — для мами подарунок!”
Зачудується матуся:
— Де ж він?
Щось не розберуся!
Підкрадусь, немов лисичка,
І матусю — цьом у щічку!

 

*****

 

Володимир Лучук

ДАРУНКИ ДЛЯ МАМИ

Я мамі
Хмаринку дістану
Із неба,
Щоб дощ — під рукою,
Коли його треба.

І вітра, —
Що в кованій схованій
Скриньці
З ключем чарівним
На шовковій шворинці.

А найголовніше — 
І я не жартую!
Я їй цукерковий
Завод
Подарую!

Зрадіє матуся, —
Й мені
Аж дві жмені
Найкращих цукерок
Насипле в кишені!

mala.storinka.org

Жінка-Онлайн — Лірика про матір

Деталі

Категорія: Творчість

Перегляди: 25679

   Матері.  Їх мільйони, і кожна несе у своєму серці материнську любов. Жінки всіх рас, різних народностей,  обпалені південним сонцем і ледве зігріті ним на Півночі, — всі вони однакові у  єдиному, неспокійному пориві почуттів.

 

   Однакові, коли підносять немовля до груді, білої, жовтої, чорної чи коричневої. Одне і те ж радісне почуття сповнює  їх тоді, коли вони схиляються над своєю дитиною.

 

  Серця їхні говорять на єдиній мові світу, і кожний, якщо в ньому є хоч атом людяності, скаже: «Найкраща  мати — моя мама», адже немає меж її ніжності, хто б не була вона, де б не жила, не росла, яка б кров не змушувала битися її серце…

 

Відколи ти пам’ятаєш себе — мама твій перший наставник. Ще малим ти летів до неї зі сльозами, коли тебе хтось у дворі ображав,  їй відкривав болі своєї душі, бо в материнському серці завжди знайдуться слова втіхи, найкраща порада.

 

  В. О. Сухомлинський писав: «Умій відчувати серце матері, умій бачити в її очах мир і спокій, тривогу і неспокій, збентеження і смуток. Якщо ти в дитинстві не навчився бачити в материних очах її душу, ти на все життя залишишся моральним невігласом.»

 

Підпалий Володимир :: “Мамо, було, покличеш…”

 

Мамо,  було,  покличеш,

казку  почнеш  казати,

доленьку  світлу  зичиш,

років  життя  багато.

Зір  одвести  не  смію:

казка  –  моя  утіха…

Знаєш  ти  все  і  вмієш,

бачила  щастя  й  лихо…

Мамо,  долоні  милі

в  праці  важкій  згрубіли,

зморшки  чоло  покрили,

коси  не  чорні  –  білі…

Чомусь  ніколи  тільки

сліз  я  твоїх  не  бачив…

Шибки  торкнеться  гілка,

стукає  хтось  неначе.

Може,  до  мене  мати

вечором  йде  імлистим  –

очі  осяють  хату,

рідні,  як  совість,  чисті…

Може…  даремно  ждати

в  гості  тебе,  єдину:

Дивиться  сумно  мати

з  картки  на  сина… 

 

 Луків Микола :: МАТЕРІ

 

За  все,  що  маю,  дякую  тобі,  

За  все,  що  маю  і  що  буду  мати…  

Ночами  сняться  зорі  голубі  

І  вишні  білі  на  причілку  хати.  

 

Немов  пилину,  світ  мене  крутив,  

Ловив  я  мрію  і  мету  високу.  

Пробач  мені,  що  тяжко  завинив,  –  

Лишив  тебе  на  старість  одиноку.  

 

Та  й  що  я  знав,  коли  із  дому  йшов,  

Хіба  я  міг  в  ту  пору  зрозуміти,  

Яка  святиня  –  мамина  любов,  

Яка  то  мука  –  як  лишають  діти.  

 

Аж  отепер,  як  став  я  батьком  сам  

І  час  прийшов  стрічать  і  проводжати,  

Я  знаю  ціну  тим  святим  сльозам,  

Які  тобі  судилося  спізнати.  

 

Тому  і  сняться  зорі  голубі  

І  вишні  білі  на  причілку  хати.  

Тому  спішу  подякувать  тобі  

За  все,  що  маю  і  що  буду  мати. 

 

Олійник Борис :: “Мати сіяла сон…”

 

Мати  сіяла  сон  

             під  моїм  під  вікном,

А  вродив  соняшник.

І  тепер:  хоч  буран,  хоч  бур’ян  чи  туман,

А  мені  –  сонячно.

Мати  сіяла  льон

             під  моїм  під  вікном,

А  зійшло  полотно.

І  тепер:  хоч  яри,  хоч  вітри  крізь  бори,  

А  я  йду  все  одно.

Мати  сіяла  сніг,  

               щоб  він  м’яко  –  до  ніг,

А  вродило  зілля.

І  хоч  січень  січе,  а  мені  за  плечем

Журавлі  журавлять.

Мати  сіяла  хміль,

                 щоб  дівчат  звідусіль

Станом  я  знаджував,

А  вони,  як  на  сміх,  проминали  усі,

Все  ж  одна  –  зважилась.

Мати  вибрала  льон.

                 І  вино  вже  давно

Хмільно  так  хмелиться.

І  з-під  крил  журавлиних  

                       мені  під  вікно

Листопад  стелиться.

Тільки  квітом  своїм

                     при  моєму  вікні  

Не  опав  соняшник.

Я  несу  його  в  світ,  

                   щоб  не  тільки  мені,

Щоб  і  вам  сонячно.

 

Олійник Борис :: “Наша мати – сивая горлиця…”

 

Наша  мати  –  сивая  горлиця.

Все  до  її  серденька  горнеться:

Золота  бджола  –  намистиною,

Небо  –  празниковою  хустиною,

Сивий  дуб  –  прокуреним  прадідом,

Білочка  –  мальованим  пряником,

Жура-журавель  над  криницею  –  

Чистою  сльозою-водицею,

А  земля  –  пшеницею  ярою,

А  літа  –  замисленим  явором,

Що  із  сорок  першого  журиться:

“Де  ж  це,  молодице,  твій  суджений?”

Місяць  –  непоколотим  золотом,

А  береза  –  вранішнім  солодом,

Хата  –  ластівками  над  стріхою,

А  туман  –  вдовиною  втіхою.

Крашанкою  –  сонечко  в  миснику…

А  вона  до  всіх  до  них  –  піснею. 

 

Олійник Борис :: МАТИ

 

Зупиніться,  поети!  

                         Чекайте,  не  треба…

Мати  вийшла  на  ґанок

                               і  дивиться  в  небо.

Мати  дуже  висока,

                               древніша  од  космосу,

На  плечі  в  неї  райдуга

                               гнеться  коромислом.

Приймачі  підбадьорливо

                                 сиплють  прогнози.

Мати  мовчки  ковтає

                               просолені  сльози.

Мати  вірить  не  дуже

                               професорським  викладам:

Ще  ж  немає  од  серця

                             точнішого  приладу.

І  тривога  їй  кригою

                     пада  на  серце:

«А  як  з  космосу  чорного

                                 син  не  повернеться?»

О,  тоді  він  для  хлопців  –  

                                   одвічною  зіркою,

Будуть  пафосні  вірші

                                 і  оклики  в  збірках!

Будуть  довгі  романи

                                     й  поеми,  як  ринви…

Лиш  ніколи  не  буде

                               у  матері  сина.

І  тому  вона  йде

                       за  село,  на  околицю,  

І  стає  на  коліна,

                       і  небові  молиться.

Та  не  супте  ви  брів

                           і  не  хмартесь  осінньо:

Мати  молиться  в  небо…

                                   на  рідного  сина.

 

Олійник Борис :: ПІСНЯ ПРО МАТІР

 

Посіяла  людям  літа  

                           свої,  літечка  житом,

Прибрала  планету,

                             послала  стежкам  споришу,

Навчила  дітей,

                   як  на  світі  по  совісті  жити.

Зітхнула  полегко  –  

                     і  тихо  пішла  за  межу.

–  Куди  ж  це  ви  мамо?!  –  

                       сполохано  кинулись  діти.

–  Куди  ж  ви,  бабусю?  –  

                         онуки  біжать  до  воріт.

–  Та  я  недалечко…

                       де  сонце  лягає  спочити.

Пора  мені,  діти…

                   А  ви  вже  без  мене  ростіть.

–  Та  як  же  без  вас  ми?..

                     Та  що  ви  намимислили,  мамо?

–  А  хто  нас  бабусю,

                     у  сон  поведе  по  казках?

–  А  я  вам  лишаю

                 всі  райдуги  із  журавлями,

І  срібло  на  травах,

               і  золото  на  колосках.

–  Не  треба  нам  райдуг,

                       не  треба  нам  срібла  і  злота,

Аби  тільки  ви

             нас  чекали  завжди

                           край  воріт.

Та  ми  ж  переробим  

                     усю  вашу  вічну  роботу,  –

Лишайтесь,  матусю,

                     навіки  лишайтесь.  Не  йдіть.

Вона  усміхнулась,

                 красива  і  сива,  як  доля.

Махнула  рукою  –  

                 злетіли  увись  рушники.

“Лишайтесь  щасливі”,  –  

                       і  стала  замисленим  полем

На  цілу  планету,

                 на  всі  покоління  й  віки. 

 

Олійник Борис :: СИВА ЛАСТІВКА

 

Мамо,  вечір  догоря,

Вигляда  тебе  роса,

Тільки  ж  ти,  немов  зоря,

Даленієш  в  небеса,

Даленієш,  як  за  віями  сльоза.

 

Ти  від  лютої  зими

Затуляла  нас  крильми,

Прихилялася

Теплим  леготом.

Задивлялася  білим  лебедем,

Дивом-казкою

За  віконечком,  –

Сива  ластівко,

Сиве  сонечко.

 

Сад  вишневий  на  порі,

Повернулись  журавлі.

А  мені,  як  до  зорі,

Долітати  на  крилі

Все  до  тебе,  як  до  вічної  зорі.

 

Там,  де  ти  колись  ішла,

Тиха  стежка  зацвіла

Вечоровою  матіолою,

Житом-долею  світанковою.

Дивом-казкою,

Юним  соняхом,  –

Сива  ластівко,

Сиве  сонечко…

 

Павличко Дмитро :: МАМИНЕ СЛОВО

 

Я  в  світі  прийшов  із  маминого  слова,

Пробився,  наче  із  яйця,  пташа.

Та  наді  мною  шкаралуща  нова  –

І  в  ній  тепер  живе  моя  душа.

 

То  –  космосу  яйце.  Я  бачу  в  ньому

Вогненні  тріщини,  коли  заграє  грім,

Та  не  дійду  ніколи  до  пролому,

Що  міг  би  стати  виходом  моїм.

 

Вертаюся  до  рідного  порога,

Будую  над  собою  укриття…

Від  матері  до  матері  дорога  –

Це  просто  називається  –  життя!

 

 

Павличко Дмитро :: ДВА КОЛЬОРИ

 

Як  я  малим  збирався  навесні  

Піти  у  світ  незнаними  шляхами,  

Сорочку  мати  вишила  мені  

Червоними  і  чорними  нитками.  

 

Два  кольори  мої,  два  кольори,  

Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  

Два  кольори  мої,  два  кольори:  

Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  

 

Мене  водило  в  безвісті  життя,  

Та  я  вертався  на  свої  пороги,  

Переплелись,  як  мамине  шиття,  

Мої  сумні  і  радісні  дороги.  

 

Два  кольори  мої,  два  кольори,  

Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  

Два  кольори  мої,  два  кольори:  

Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  

 

Мені  війнула  в  очі  сивина,  

Та  я  нічого  не  везу  додому,  

Лиш  горточок  старого  полотна  

І  вишите  моє  життя  на  ньому.  

 

Два  кольори  мої,  два  кольори,  

Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  

Два  кольори  мої,  два  кольори:  

Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  

 

Симоненко Василь :: ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

 

Мріють  крилами  з  туману  лебеді  рожеві,  

Сиплють  ночі  у  лимани  зорі  сургучеві.  

 

Заглядає  в  шибку  казка  сивими  очима,  

Материнська  добра  ласка  в  неї  за  плечима.  

 

Ой  біжи,  біжи,  досадо,  не  вертай  до  хати,  

Не  пущу  тебе  колиску  синову  гойдати.  

 

Припливайте  до  колиски,  лебеді,  як  мрії,  

Опустіться,  тихі  зорі,  синові  під  вії.  

 

Темряву  тривожили  криками  півні,  

Танцювали  лебеді  в  хаті  на  стіні,  

 

Лопотіли  крилати  і  рожевим  пір’ям,  

Лоскотали  марево  золотим  сузір’ям.  

 

Виростеш  ти,  сину,  вирушиш  в  дорогу,  

Виростуть  з  тобою  приспані  тривоги.  

 

У  хмельні  смеркання  мавки  чорноброві  

Ждатимуть  твоєї  ніжності  й  любові.  

 

Будуть  тебе  кликать  у  сади  зелені  

Хлопців  чорночубих  диво-наречені.  

 

Можеш  вибирати  друзів  і  дружину,  

Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  

 

Можна  вибрать  друга  і  по  духу  брата,  

Та  не  можна  рідну  матір  вибирати.  

 

За  тобою  завше  будуть  мандрувати  

Очі  материнські  і  білява  хата.  

 

І  якщо  впадеш  ти  на  чужому  полі,  

Прийдуть  з  України  верби  і  тополі.  

 

Стануть  над  тобою,  листям  затріпочуть,  

Тугою  прощання  душу  залоскочуть.  

 

Можна  все  на  світі  вибирати,  сину,  

Вибрати  не  можна  тільки  Батьківщину.  

 

 

Гуцало Євген :: “Притулюся щокою…”

 

Притулюся  щокою  

до  щоки  вересневого  сонця  —  

і  згадаю  матір  свою.  

 

Сом Микола :: МАТИ (“Породила синів, своїх буйних синів…”)

 

Породила  синів,  своїх  буйних  синів,

Спорядила  нас,  юних,  в  дорогу.

Посадила  тоді  ж  трьох  малих  ясенів,

Як  надію  свою  і  тривогу.

І  боялась  вона,  як  зростуть  ясени,

Як  піднімуться  високо  вгору,

Полетять  і  вони  із  якоїсь  весни

У  широкі  й  далекі  простори.

Ой,  сини-ясени…

 

Від  полководця  до  солдата,

Від  сіяча  до  космонавта  –

Усі  ми  діти…  Друже  й  брате,

Щоб  ти  ніде  не  забував  те.

Нехай  живе,  іде  між  люди

Лиш  культ  святого  материнства,

Тоді  і  в  світі  менше  буде

Біди,  наруги  і  злочинства.

Тоді  нам  легше  буде  жити,

Здіймать  під  сонцем  дужі  крила.

Усі  ми  діти,  всі  ми  діти,

Усіх  нас  мати  породила.

 

Мати  у  радості  плаче,

В  полі  стихає  гроза,

Чиста,  як  слово  дитяче,

Падає  в  землю  сльоза.

Мати  у  гореньку  плаче,

В  полі  надходить  гроза.

Громом,  важким  і  гарячим,

Б’є  в  моє  серце  сльоза. 

 

Гнатюк Іван :: МАТЕРІ

 

 «Жди  меня,  и  я  вернусь».  

 К.  Симонов  

 

Жди  мене,  мамо,  у  кожну  хвилину,  

Жди  у  жорстоку  добу,—  

Доки  ти  ждатимеш  —  я  не  загину,  

Я  переможу  судьбу.  

 

 Жди,  хоч  недоля  нас  тяжко  карає,  

Жди  у  терпінні,  в  сльозах,—  

Я  крізь  розлуку  і  відстань  безкраю  

Лину  до  тебе,  як  птах.  

 

 Жди  серед  ночі  —  до  самого  рана,  

Жди  —  чи  зима,  чи  весна,—  

Може,  якраз  я  прилину  й  неждано  

Стукну  у  шибку  вікна.  

 

 Жди  на  Великдень,  коли  розговлятись  

Будеш  з  малими  дітьми,—  

Може,  і  я  завітаю  на  свято,  

Наче  воскреслий  з  тюрми.  

 

 Жди  й  на  Різдво  —  не  зневіришся,  мамо,  

Жди  —  не  давайся  журбі,—  

Може,  я  пошепки  з  колядниками  

Заколядую  тобі.  

 

 Жди  ненастанно  —  у  дощ  і  в  погоду,  

Жди  в  хуртовину  й  жару,—  

Я  повернуся  до  рідного  роду  

И  сльози  тобі  обітру.  

 

 Жди,  хоч  почуєш,  що  я  вже  в  могилі,  

Не  подавай  за  впокій,—  

Я  тобі  вогником  на  небосхилі  

Сятиму  в  пітьмі  тяжкій.  

 

 Жди:  що  б  не  сталось  —  я  вирвусь  з  неволі,  

Жди  з-під  землі  й  з-під  води,—  

Я  переможу  всі  муки  і  болі,  

Тільки  ти  жди  мене,  жди!  

 

 

 Бровченко Володимир :: МАТЕРИНЕ ПОЛЕ

 

Як  ходив  степами

Я,  малий,  до  мами,  –

Не  було  у  світі  веселіш  ходи.

З  повоєнним  болем  –

Перекотиполем  –

Я  приносив  мамі  свіжої  води.

 

Я  піду  степами,

Де  слідочки  мами,

Спомин  давніх  років  знову  ожива.

Тільки  серце  ниє:

В  гонах  не  біліє

Маминої  хустки  чайка  степова…

 

Я  іду  степами…

Вже  немає  мами.

Чайка  вчить  літати  молоде  пташа.

І  стоїть  над  літом,

Над  усеньким  світом

Маминого поля чарівна душа.

 

 Бровченко Володимир :: “Матусенько…”

 

Матусенько!

Матінко!

Мамочко!

Мамо!

 

Он  сонце  зійшло,  як  учора,  так  само.

Матусенько!

Ненько!

Ріднесенька  ма!

Зійшло,  а  тебе  вже  під  сонцем  нема.

Не  вірю,  не  вірю,  не  вірю  труні!

Півсвіту  погасло  навіки  в  мені.

Півсвіту?

Якби-то!

Згасає  увесь.

 

Та  світиться  світом  онук  твій  Олесь,

Бо  пам’ять  його  ще  занадто  мала,

Ще  горя  гіркого  в  глибінь  не  взяла…

 

А  нас  було  двійко  у  тебе  синів  –

Дві  складки  печалі  між  чорних  брів…

Линяли  ті  брови  –

Ніщо  не  взяло:

Ні  війни,

Ні  голод,

Ні  лютеє  зло.

 

І  китиці  прапор  колгоспний  схилив

До  тебе,  царице-володарко  нив.

І  річка  –  з-під  криги,

І  слово  –  із  книги,

З  тієї,  що  я  тобі  не  присвятив.

 

Робота  стоїть  з  непокритим  чолом…

Город  із-під  снігу  –

До  тебе  зелом.

Ой  стелять  дорогу  тобі  з  рушників…

Обабіч  рядочки  біжать  буряків,

Гукають  до  тебе,

Пробившись  крізь  сніг:

За  вік  свій  не  встигла

Прорвати  усіх…

 

А  вже  за  хрестами,

А  вже  за  гробками

Майнула  примара  з  косою…

З  грабками…

Пізнав  я  ту  косу  –

Сумний  інвентар…

Вона.

В  сорок  п’ятім…

Щоднини  –  гектар.

 

А  вже  молотки  загриміли  об  віко…

І  все?

І  немає?

Довіку!  Довіку!

 

Та,  чую,  зсередини  стукіт  луна

(Отак,  як  колись  в  перехрестя  вікна),

І  голос  твій  рідний…

Отак,  як  колись:

–  Без  шапки…  морозно  ж…  не  застудись…  –

Той  голос  до  тями  мене  поверта…

Я  ж  думав,  віднині  уже  сирота…

Матусенько!

Матінко!

Мамочко!

Мамо!

А  сонце  зійшло,  як  учора…

Так  само?!

 

 Бабій Степан :: “Мамині руки шорсткі…”

 

Мамині  руки  шорсткі,

Як  листя  картопляні,

Мамине  в  зморшках  лице,

мов  листок  картопляний…

Радість  у  нас  –

зацвітає  у  мами  душа,

наче  лан  картопляний,

Нас  як  нема  –  

в  мами  пустка,

неначе  на  вибранім  лані.

 

 

Марія Познанська

 

СВОЇЙ МАМІ

 

Спи, моя мамо, спи, моя мила,

 Постіль тобі я сама застелила:

 Знаю, прийшла ти з роботи в утомі, 

Хочу, щоб тихо було в нашім домі, 

Навіть Мурку не дозволю мурчати, 

Хай він іде собі з хати.

 

Спи, моя мамо! 

Нехай тобі сниться 

В нашому полі висока пшениця.

А за пшеницею, там у долині,

Льон розцвітає, мов оченьки сині, 

Полем веселим ідеш ти у ланку… 

 

Спи, моя мамо, до ранку!

Ти будеш спати, а я за годину 

Кінчу тобі вишивати хустину: 

Вишию вишеньки спілі,

Схожі на ті, що на гіллі,

А поміж вишеньок — сливи…

Спи, моя мамо, щасливо.

 

Заполоч в мене шовкова, барвиста, 

Вишию ще на хустиночці листя 

Рути зеленої, м’яти,

Що в квітнику біля хати. 

Зробиться в мене хустинка

 Гарна, немовби картинка!

 

Завтра, як прийде світання до хати, 

Будем, матусю, тебе ми вітати: 

Вдвох привітаємо з татом 

З Восьмого березня святом!

Дам я тобі в ту хвилину 

Вишиту шовком хустину.

 

Олекса Ющенко

 

Серце Матері

 

Я не забуду і на мить

Про ніжність сонячного серця.

В дитини пальчик заболить,

А в серці матері озветься.

І доброта, і теплота

Поєднані у серці тому.

Пролинули грімкі літа,

А пам’ять поверта додому,

Де твій дитячий милий світ,

Де вчила слову рідна мати,

Де на сторожі ваших літ

Було найважче їй стояти.

 

Степан Пушик  “Пісня про матір”

 

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте без тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

 

З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,

Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,

А мати старенька стоїть на високім порозі,

Та й думає мати, як маються діти її.

 

А діти світами, а діти у веснах та в зимах,

Приїдуть і скажуть: “Нам двері, матусю, втворіть”.

І доти всі діти живуть по світах молодими,

Допоки чекають, допоки живі матері.

 

Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

Comments:

www.zhinka-online.com.ua

Мамо моя рідна і єдина (вірші українських поетів про маму)

Мамо моя рідна і єдина (вірші українських поетів про маму) Акулов Г. Молитва Свята моя ненько, я вдячний Тобі, Що в хаті тепленько і сіль є, і хліб, За те, що ще можу свій хрест я нести, О Матінко Божа, спаси і прости. Твори, Богородице, рідному сину Молитву за нас і за всю Україну, Молитву нехитру, святу і просту, Неси її, Сину Іісусу Христу. Помилуй нас Боже, гріхи нам прости, І дай нам ще сили в гріхах не зрости. Свята наша Ненько, ми вдячні Тобі, Що діток своїх Ти борониш в біді. * * * Алич С. Мати Ой не хоче заспівати мені вода, Як співала ніжно мати молода. І нема мені у тузі ні на мить На чиї коліна голову схилить. Сміх нічий вже не розтопить в серці сніг, Так, як мами теплий голос завжди міг. Хоч би зайдою чи гостем побувать, Де веселка вміла очі цілувать… Так далеко рідна пісня, ті літа, Що ні хмарка, ні орел не доліта. * * * Геращенко В. З літер снується, в’яжеться слово Ми зі сповитку його всотали: Мамина пісня, мамина мова В душу добірним зерням упали. І проростає тугим колоссям: Дужі, мужні, зміцнює крила Мамина пісня, мамина мова – Ніжна, співуча – довіку мила. Часом насниться знову і знову Миле дитинство – чиста криниця, Мамина пісня, мамина мова – Світлим промінням в серці іскриться. Завжди пригадуєм ми колискову, Що вечорами вона співала – Мамина пісня, мамині мова Трунком мелодій нас чарувала. * * * Геращенко В. Клен затужив, вколисаний вітрами Клен затужив, вколисаний вітрами, На вишнях лист від горя закипів. Останнє літо відпливло для мами, Останній день для мами відгорів. І ось… нема… Погасла, наче зірка, Зів’яла, мов стебельце лободи. І грядка в бур’янах без неї згіркла, І смак природний втратили плоди. І якось враз все смутком налилося, І в щемоні будинок занімів. Лиш чути тужний стогін стоголосий, Та скорбний плач розгублених синів. В тяжкі роки вона дітей ростила, В полоні горя, голоду, нужди, Недосипала, поралась-трудилась – І ось… Пішла, навічно, назавжди… * * * Геращенко В. Мамо моя рідна і єдина Мамо моя рідна і єдина, Ластівко добра і теплоти, Я для тебе був і є дитина, І для мене найдорожча ти. Доки в грудях буде серце битись, Втратити тебе я так боюсь. Я на тебе хочу надивитись, За здоров’я Богу помолюсь. Скільки ти зазнала горя й муки У своєму нелегкім житті! Я цілую ці дбайливі руки, Мозолисті, вмілі, золоті. Хай поля-лани зерняться житом І вруняться колосом без меж, Скільки я на світі буду жити, Ти в моєму серці не помреш! Доки в грудях буде серце битись, Втратити тебе я так боюсь. Я на тебе хочу надивитись, І чомусь ніяк не надивлюсь. * * * Геращенко В. Моїй матері Виглядай мене, мамо,                   із далеких доріг. Знай, що пізно чи рано                   я вернусь на поріг. Обійму міцно-міцно                   горем згорблений стан, Задивлюсь в твої очі,                   розцілую вуста. Жаль, що зцілить не зможу                   Ран глибоких душі. Про одне тебе прошу –                   ти себе бережи. Виглядай мене, мамо,                   болем серце не край. Я на крилах нестимусь                   у наш сонячний рай. Через хащі і морок,                   перешкоди й біду – Все здолаю, все зможу,                   а до тебе прийду. Чебрецеве повітря,                   споришеві стежки, Я до вас першим вітром                   прилечу навпрошки. Чую пісню дитинства                   з дорогого села, Звідкіля мене доля                   у світи повела. В снах вже маряться квіти                   у дворі під вікном, Добротою повиті                   й материнським теплом. Оживе біла хата,                   скресне піснею гай, Тільки б ти не хворіла…                   Вже лечу – зустрічай. * * * Геращенко В. Пам’яті матері Задивилась мати в далеч синю, Біля обрію туман розтав. Жевріє надія стріти сина, Та дорога за селом пуста. Відцвітає груша серед двору, Спориші, мов килим – хто б стоптав? Що з тобою, сину? Може, хворий? Все хіба розкажеш у листах… Заросла стежина в край дитинства – Стежка та, що бігав босоніж… Отчий дім тобі чому чужим став? Що за справи дому важливіш? Та згадай – стара сумує хата, Зажуривсь поламаний поріг, І ніхто не вміє так чекати, І ніхто не вміє так прощати, Як прощають рідні матері… * * * Геращенко В. Така роса Така роса, Така роса прозора… Стрічаю сонце В полі за селом, Де квіти польові, Неначе зорі, Торкає вітер Лагідним крилом. Аж ось, проміння Розпростерло руки І спрагло п’є, Спиває всю росу. І враз, стріпнувшись, Подались на луки, А я додому Сонечко несу. А ще в село Несу пучок волошок. Ці квіти ніжні Синьо-голубі – Тобі, моя єдина І хороша, Найкраща в світі, Матінко, тобі. * * * Гребінка Є. Українська мелодія «Нi, мамо, не можна нелюба любить! Нещасная доля iз нелюбом жить. Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти! Хай лучче я буду ввесь вiк дiвовати!» – Хiба ж ти не бачиш, яка я стара? Менi в домовину лягати пора. Як очi закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна, сиротою! А в свiтi яке життя сиротi? I горе, i нужду терпiтимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать пiд землею як горлиця стану. «О мамо, голубко, не плач, не ридай. Готуй рушники i хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!» Ген там, на могилi, хрест божий стоїть, Пiд ним рано й вечiр матуся квилить; «О боже мiй милий! що я наробила! Дочку, як схотiла, iз свiта згубила!» * * * Костенко Л. Мати Вона була красуня з Катеринівки. Було у неї п’ятеро вже вас. Купляла вам гостинчика за гривеник, топила піч і поралась гаразд. Ходила в церкву, звісно, як годиться. Галдущики сушила на тину. Така була хороша молодиця і мала мрію гарну і чудну. У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, – от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі – щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш – хочеться літати. Вночі заснеш у мужа на плечі. Де б маляра такого напитати? Навколо ж орачі та сіячі. Уваживши ту мрію дивовижну, приходив небо малювать шуряк. Вона сказала: – Перестань, бо вижену. У тебе, – каже, – небо, як сіряк. Якийсь художник у роки голодні зробити небо взявся за харчі. Були у нього пензлі боговгодні, став на осліп, одсунув рогачі. У нього й хмари вигинались зміями, уже почав і сонце пломінке. Вона сказала: – Ні, ви не зумієте. Злізайте, – каже. – Небо не таке. Вона тим небоа у тій хаті марила! Вона така була ще молода! Та якось так – то не знайшлося маляра. Все якось так – то горе, то біда. І вицвітали писані тарелі, і плакав батько, і пливли роки, – коли над нею не було вже стелі, а тільки небо, небо і зірки… * * * Мирний В. Мати Як ти часто зайнятий лиш собою – Своїми радощами, своєю любов’ю! А десь поруч по хаті та ходить мати, Ладна тебе й диханням зігрівати. Глянеш нишком – і душу тобі обпалить Її тиха, натомлена сивина. То – невдачі твої, і злети, й провали… Ти молись їй: не вічна ж вона. * * * Мусієнко О. Матері Кожен ранок в Тетерів спадають Голубі тумани навесні. І вітри летючі овівають Твої коси в срібній сивині. Чом стоїш при схиленій ялині Край дороги, що побігла вдаль, Чом в очах твоїх у материних Світла радість і важка печаль? Знаю, знаю, мати моя рідна, Сина ждеш єдиного свого, Що ішов за нашу Батьківщину По шляхах гарячих крізь вогонь. Пролітають птиці, дзвін весняний Розливають в росяних вітрах. Та не верне сокіл твій коханий, Що поліг на дальніх рубежах. У лани колгоспнії співучі Вирушають вранці трактори. Пропливають літаки могучі Над тобою в сяєвом зорі. Невмирущу пісню твого сина Їм завжди нести в щасливу даль… І тому в очах у материних Світла радість і важка печаль * * * Олесь О. Моїй матері Приснилося, що я вернувсь додому. Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, Сміються в сонці золотому Річки, і села, і поля. Ось-ось прийду до хатоньки моєї, Де мати жде мене й не жде, Я скрикну «Матінко!» до неї, Вона на груди упаде. І будуть литись теплих сліз потоки І в них бринітимуть слова: «Я ждала, ждала цілі роки І в’яла, сохла, як трава…» Іду зеленою межею, Кругом хвилюються жита, І в’ється щастя над душею – І на плечі нема хреста… Прокинувсь в морі раювання І все збагнув, і похолов… Іду дорогою вигнання, І по сліду моєму – кров. * * * Олійник Б. Мати Зупиніться, поети!                   Чекайте, не треба… Мати вийшла на ґанок                   і дивиться в небо. Мати дуже висока,                   древніша од космосу, На плечі в неї райдуга                   гнеться коромислом. Приймачі підбадьорливо                   сиплють прогнози. Мати мовчки ковтає                   просолені сльози. Мати вірить не дуже                   професорським викладам: Ще ж немає од серця                   точнішого приладу. І тривога їй кригою                   пада на серце: «А як з космосу чорного                   син не повернеться?» О, тоді він для хлопців –                   одвічною зіркою, Будуть пафосні вірші                   і оклики в збірках! Будуть довгі романи                   й поеми, як ринви… Лиш ніколи не буде                   у матері сина. І тому вона йде                   за село, на околицю, І стає на коліна,                   і небові молиться. Та не супте ви брів                   і не хмартесь осінньо: Мати молиться в небо…                   на рідного сина. * * * Олійник Б. Мати сіяла сон… Мати сіяла сон під моїм під вікном, А вродив соняшник. І тепер: хоч буран,                   хоч бур’ян чи туман, А мені – сонячно. Мати сіяла льон                   під моїм під вікном, А зійшло полотно. І тепер: хоч яри,                   хоч вітри крізь бори, А я йду все одно. Мати сіяла сніг,                   щоб він м’яко – до ніг, А вродило зілля. І хоч січень січе,                   а мені за плечем Журавлі журавлять. Мати сіяла хміль,                   щоб дівчат звідусіль Станом я знаджував, А вони, як на сміх, проминали усі, Все ж одна – зважилась. Мати вибрала льон.                   І вино вже давно Хмільно так хмелиться. І з-під крил журавлиних                   мені під вікно Листопад стелиться. Тільки квітом своїм                   при моєму вікні Не опав соняшник. Я несу його в світ,                   щоб не тільки мені, Щоб і вам сонячно. * * * Олійник Б. Наша мати – сивая горлиця… Наша мати – сивая горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола – намистиною, Небо – празниковою хустиною, Сивий дуб – прокуреним прадідом, Білочка – мальованим пряником, Жура-журавель над криницею – Чистою сльозою-водицею, А земля – пшеницею ярою, А літа – замисленим явором, Що із сорок першого журиться: “Де ж це, молодице, твій суджений?” Місяць – непоколотим золотом, А береза – вранішнім солодом, Хата – ластівками над стріхою, А туман – вдовиною втіхою. Крашанкою – сонечко в миснику… А вона до всіх до них – піснею. * * * Олійник Б. Пісня про матір Посіяла людям                   літа свої літечка житом, Прибрала планету,                   послала стежкам споришу, Навчила дітей,                   як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко –                   і тихо пішла за межу. – Куди ж це ви, мамо?! –                   сполохано кинулись діти. – Куди ви, бабусю? –                   онуки біжать до воріт. – Та я недалечко…                   де сонце лягає спочити. Пора мені, діти…                   А ви вже без мене ростіть. – Та як же без вас ми?..                   Та що ви намислили, мамо? – А хто нас, бабусю,                   у сон поведе по казках? – А я вам лишаю                   всі райдуги із журавлями, І срібло на травах,                   і золото на колосках. – Не треба нам райдуг,                   не треба нам срібла і злота, Аби тільки ви                   нас чекали завжди край воріт! Та ми ж переробим                   усю вашу вічну роботу, – Лишайтесь, матусю.                   Навіки лишайтесь. Не йдіть. Вона посміхнулась,                   красива і сива, як доля, Змахнула рукою – злетіли увись рушники. «Лишайтесь щасливі», –                   і стала замисленим полем, На цілу планету,                   на всі покоління й віки. * * * Олійник Б. Сива Ластівка Мамо, вечір догоря, Вигляда тебе роса, Тільки ж ти, немов зоря, Даленієш в небеса, Даленієш, як за віями сльоза. Ти від лютої зими Затуляла нас крильми, Прихилялася Теплим леготом. Задивлялася білим лебедем, Дивом-казкою За віконечком, – Сива ластівко, Сиве сонечко. Сад вишневий на порі, Повернулись журавлі. А мені, як до зорі, Долітати на крилі Все до тебе, як до вічної зорі. Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла Вечоровою матіолою, Житом-долею світанковою. Дивом-казкою, Юним соняхом, – Сива ластівко, Сиве сонечко… * * * Олійник Б. Та було у матері чотири сини… Та було у матері чотири сини. (Люлі-люлі. Гойда-хить). Колисала їх, поки мала силу. Виросли – пустила у світ. Як прощались – присягали, звісно, Ми ж тобі і те і се: І любов довічну, і вірну пісню У своєму серці принесем. Та й пішли собі на чотири боки: Хто плаями, хто шосе. Снопувались дні, скиртувались роки, Забувалось те і се. В того жінка вийшла якась невправна, В того клопоту як гусей. Третій побивавсь: «Діла державні». А четвертий – те і се. Мати працювала в городній бригаді І любила борщ пісний. Перед сном, бувало, вмикала радіо, Як передавали пісні. А роки летіли, мов сиві коні… Вже й недобачати стала. Над очима клала дашком долоні – Ждала-виглядала. На двадцяте літо сини згадали, Вдарили у поли скрушно. Зрештою, на карті… село відшукали – Рушили. За поріг ступили: «Здрастуй, ненько, Вибачай, що трохи запізно. Так зате ж тобі ми, хоч і далеченько, А таки ж принесли пісню». «То сідайте, діти. Дарма що тісно, Дяка, що згадали мене. А найбільша дяка вам за пісню! То, синочки, хто ж почне?» Перший зашарівся, наче ружа, Другий прикусив губу. Третій наполохано: «А чи зручно?» А четвертий каже: «Забув». І чогось так боязко озираються, Мовби хтось у шию жене. Почекала мати                       та й знов питається: «Ну, так хто ж, синочки, почне?» Мовчать… То послала їм долівку ряднами, А собі у голови – кужіль. Перед сном ввімкнула звично радіо: Хай уже співають чужі. * * * Симоненко В. Вклонися їй ..жінки — матері нашого народу                                        О. Довженко Коли малим ти вперше став                                           на ноги – Яка ж то радість матері                                           була! Від тихої колиски до порога Вона тебе за руку провела. Вона прибігла стомлена                                          з роботи, І, може, сон їй очі замикав, А дома – новий клопіт і турботи, І довга низка непочатих справ. І ти не знав, що терпли в неї руки, Коли вона сідала до стола І, затаївши біль в душі і муку, Із батьком річ проникливу вела. Вона писала: «Добре нам живеться, Ти ж про одне, про перемогу дбай. Уже синок наш бігає й сміється… Скоріше окупантів добивай». Вона усе тоді робити вміла, Вона усе тоді робить могла, Вона усім нам щедро уділила І ласки, і сердечного тепла, Їй не шкодуй синівської любові, Її мозолі й зморшки –                                           все шануй, Вклонися їй, скажи привітне слово І руки працьовиті поцілуй. Навчись її всім серцем поважати І берегти від злоби і наруг: Радянська жінка – трудівниця, мати, – Вона твій перший і надійний друг. Їй по плечу, здається, світ підняти, Їй справи по плечу – великі і малі, Бо це ж вона, вона народу мати, А значить – Мати правди на землі. * * * Симоненко В. Лебеді материнства Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні, Лопотіли крилати і рожевим пір’ям, Лоскотали марево золотим сузір’ям. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмельні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. * * * Симоненко В. Матері В хаті сонячній промінь косо На долівку ляга з вікна… Твої чорні шовкові коси Припорошила вже сивина. Легкі зморшки обличчя вкрили – Це життя трудового плід. Але в кожному русі – сила, В очах юності видно слід. Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу – Материнську любов гарячу І твоєї душі красу. Я хотів би, як ти, прожити, Щоб не тліти, а завжди горіть, Щоб уміти, як ти, любити, Ненавидіть, як ти, уміть. * * * Симоненко В. Одинока матір Він мовчки впав. Отерпли зорі строгі, Страждання опустилось на лице, І краяв темінь Передсмертний стогін, Безпомічний і гострий, Мов лянцет. Його вже не було. А ненависть стожала Мечами помсти рвалася у світ, Бо поруч з ним Прострелені лежали Твоя любов, Твої сімнадцять літ. Життя тріумфувало у двобої, Життя крізь смерть Утвердило себе… І стала ти В сімнадцять літ вдовою, Хоч наречений твій Ще й не зустрів тебе. Росли роки. Росло твоє чекання. Печаль смоктала радощі твої, І над твоїм Розстріляним коханням Безглуздо реготали солов’ї. Та право материнства – За тобою! І син в колисці пісню наслуха. Хай вузьколобі Звуть його ганьбою, А лицеміри – пасинком гріха. Нехай духовні покидьки Й заброди Байстрям, безбатченком Назвуть твоє дитя, Найтяжчий злочин – Вкрасти у народу Тобі довірене життя. Мадонно мого часу! Над тобою Палають німби муки і скорбот, І подвиг твій, Обпечений ганьбою, Благословив розстріляний народ. * * * Таран А. Хай щастить у Вашій хаті, мамо Хай щастить у Вашій хаті, мамо, Всім, хто переступіть Ваш поріг: Добрим людям, і птахам так само, І котові, що в теплі приліг; Хай щастить кожненькій деревині, Що до хати віти притуля, Хай щастить малесенькій травині Й вітерцю, що приліта здаля. Ви завжди за всіх були дбайливі – Бо така ж та доля у вдови. Бо ж як будуть всі навкруг щасливі, То щасливі будете і Ви. * * * ИИИИИИ Джерела: Костенко Л. Вибране. – К. : Дніпро, 1989. – С. 96-97. Олійник Б. Пісня про матір : Поезії. – К. : Дніпро, 2004. – 192 с. Поезія: Л. Костенко, О.  Олесь, В. Симоненко, В. Стус. – К. : Наукова думка, 2001. – С. 204. Симоненко В. Ти знаєш, що ти – людина. – К. : Наукова думка, 2001. – 296 с. http://www.poetryclub.com.ua http://www.poeziya-ukrainy.com.ua/materi/  рпп рпор У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов’язкове < Попередня   Наступна >

www.bizslovo.org

вірші про маму – Комунальний заклад “Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 156 комбінованого типу Харківської міської ради”

ВІРШІ ПРО МАМУ

МАТУСІ

Матинко моя едина,

Ти для мене цілий світ!

І хоч я мала дитина,

Хоч мені лиш кілька літ,

Та тебе, матусю мила,

Я кохає над життя

І бажаю: будь щаслива,

Наче квітка весняна! І. Савицька

МАМА
Мама, мамочка, матуся,
Я до неї пригорнуся.
Вона добра і привітна,
Ніби сонце в небі, світла.
В. Лущик

ПЕРШЕ СЛОВО
Коло, риску, закарлючку
На папері пише ручка.
Все з’єдналось загадково,
І з’явилось перше слово.
Здогадались, яке саме?
Наймиліше в світі – «мама».
І. Січовик

ДУЖЕ ЛЮБЛЮ
Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму
І щічки погладжу.
Ти знаєш, матусю,
Як дуже тебе я люблю!

І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду роблю.
Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,
І я тебе дуже люблю!
К. Перелісна

ЧИ Є В СВІТІ ЩО СВІТЛІШЕ?
Чи є в світі що світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками,
Як вдень, так і вночі?

Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б’ється для дитини
Днями і ночами?

Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
До ночі від ранку?
І. Блажкевич

МОЇЙ МАМІ
Мамо люба, добра, мила…
Як іще назвать тебе?
Це ж для мене ти пошила
З шовку плаття голубе.

Ти мені читаєш книжку,
Хочеш розуму навчить.
Ляжу спати – ходиш нишком,
Все боїшся розбудить.

Захворію хоч злегенька –
Цілу ніч не будеш спать.
То ж дозволь, тебе, рідненька,
За усе поцілувать!
М. Познанська

НА РОБОТУ МАМА ЙДЕ
На роботу мама йде,
А мене в садок веде.
Зовсім я не вередую,
Тільки трішечки сумую

Каже мама: «Будь слухняним.
І охайним, і старанним.
Ми зустрінемось під вечір,
До побачення, малеча».

Я про маму вивчу пісню
І навчуся справ корисних.
Як і мама, я працюю,
Тільки трішечки сумую.
О. Роговенко

МАМА ВТОМИЛАСЬ
Мама втомилась, лягла відпочити,
Маю я тихо в кімнаті сидіти.

Сонечка промінь хотів пострибати,
Я попросила його зачекати.

Я свою маму люблю і жалію,
Бо вже доросла і все розумію.
О. Роговенко

ЯК В ГНІЗДЕЧКУ ПТАШКА
Як в гніздечку пташка
Пташенят голубить,
Так і кожна мама
Діток ніжно любить.

Полетять з гніздечка
Діти-пташенята,
Та завжди матуся
Буде їх чекати.

Пригорне до серця
Теплими руками.
Дітям і дорослим
Добре біля мами.
О. Роговенко

НІЧ НАД МІСТОМ
Ніч над містом засвітила
Зоряну доріжку,
Мама стомлена присіла
Коло мого ліжка.

Ти, матусю, не хвилюйся,
Я вже підростаю.
Місяць в небі усміхнувся:
Зірочку вітає.

Завтра вранці вийде сонце,
Щоб весну зустріти,
А у вазі на віконці —
Для матусі квіти.
О. Роговенко

ТІЛЬКИ МАМА
Де шкарпетки татуся,
Окуляри дідуся,
Де сестрички рукавичка
І моя нова скарбничка,

Де комп’ютерна дискета,
Де з програмою газета,
Хто сказав кому, коли,
Як йому відповіли,

Всі маршрути і адреси,
Всі сенсації із преси,
Ціни, модні кольори,
Телефонні номери,

Як робити, як питати,
Пробачати, їсти, спати,
Торт пекти і прати плями
Знають мами, тільки мами!

— От за це їм, — каже тато,
Люди влаштували свято.
Б. Квашньов

НАЙРІДНІША
Хто розкаже мені казку,
Хто щедрішій всіх на ласку?
Ти, матусю, наймиліша,
В цілім світі – найрідніша!

Хто нас ніжить і голубить,
Пестить, гладить ніжно й любо,
Пригортає до серденька?
Ти, моя найкраща ненько!
Л. Голота

ЛЮБІЙ МАТУСІ
Гарна ти, матусю,
Люба дуже, мила!
Ти мене ще змалку
Звичаю навчила.
І щодня навчаєш,
Як любить родину,
Мову нашу гарну,
Рідну Україну.
Буду українка,
Як і ти, матусю,
І за ту науку
Я тобі вклонюся.
К. Перелісна

МАМІ
Прийшла весна –
Зраділа мама!
Вона сама як весна.
І весна як мама:
Лагідна, добра,
Ласкава і тепла!
А мамин усміх –
Сонечко з неба!
Прекрасна, як весна,
Мама-красна.
М. Трохим

МАМИН ДЕНЬ
Пролісочок нерозквітлий
На галявці зріс.
Я його на свято рідній
Матінці приніс.

І мене із ним так ніжно
Мама обняла,
Що аж пролісок розквітнув
Від її тепла.
Г. Віеру

ПІСНЯ ДЛЯ МАТЕРІ
Знову чисте сонце
Наді мною.
Віє синій березень
Весною.
Знов зі святом неньку
Я вітаю,
Щастя їй і радості
Бажаю.
Мамо люба, мамо
Наша рідна.
Вже до нас прийшла
Весна погідна.
Я найкращі квіти
Приготую,
Бо матусі завжди їх
Дарую.
Буду квіти рясно
Висівати.
Буду пісню матері
Співати.
Мамо рідна, мамо
Наша мила,
Це ж веснянка
Нас бере на крила.
М. Сингаївський

* * *
Ще в колисці немовля
Слово МАМА вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:
Мати, матинка, матуся,
Мама, мамонька, мамуся!
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!
В. Гринько
* * *
Мамо, матінко, матусю,
Я добра від тебе вчуся.
Ти найкраща в світі мама,
Ніжна, добра і ласкава!
О. Радушинська

* * *
– Вийди, сонечко, з хатинки, –
Просить дівчинка Маринка. –
Усміхайся радо з нами,
Бо сьогодні свято мами!
М. Пономаренко
* * *
Коли б з’явився в мене
Чарівний килимок,
На тому килимкові
Злетів би до зірок.
Щоб зірку найяснішу
За хмарами дістати
І дорогій матусі
Її подарувати.
О. Плавенчук

* * *
Вмиває кішка кошенят.
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.

І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю…
І в нього, мабуть, мама є,
Бо хто ж його вмиває?
А. Костецький

* * *
Сниться полю дощик,
Картоплині – горщик,
А відерцю сниться
Копанка криниця.
Сонце сниться вітам,
Хатці сниться брама,
А маленьким дітям
Сниться їхня мама.
В. Крищенко

* * *
Мама – найкраща людина у світі.
Знають це всі – і дорослі, і діти.
Морок не ляже на рідній поріг
Мама не пустить, вона – оберіг.

ЗАГАДКА БЕЗ КІНЦЯ
(про маму)
Який струмочок повсякчас
Співає ніжно коло нас?
Мамин голос.

А що солодке знаєшь ти,
Чого в крамниці не знайти?
Мамині вуста.

Яке колосся золоте
Униз вершечками росте?
Мамині руки.

Які сніги постійно йдуть,
Які сніги не розтають?
Мамина сивина.

Які дві зірки, знаєшь ти,
Завжди нам сяють з висоти?
Мамині очі.

Які поля з кінця в кінець
Зорали сльози навпростець?
Мамине лице.

А що широке, як земля,
Та не займа чужі поля?
Мамина душа.
Г. Вієру

СТИХИ О МАМЕ

МАМИН ДЕНЬ
Вот подснежник на поляне,
Я его нашел.
Отнесу подснежник маме,
Хоть и не расцвел.
И меня с цветком так нежно
Мама обняла,
Что раскрылся мой подснежник
От ее тепла.
Г. Виеру

МОЯ МАМА
Много мам на белом свете,
Всей душой их любят дети.
Только мама есть одна,
Всех дороже мне она.
Кто она? Отвечу я:
Это мамочка моя.
В. Руссу

ВОТ КАКАЯ МАМА
Мама песню напевала,
Одевала дочку.
Одевала-надевала
Белую сорочку.

Белая сорочка,
Тоненькая строчка.
Мама песенку тянула,
Обувала дочку.

По резинке пристегнула
К каждому чулочку.
Светлые чулочки
На ногах у дочки.

Мама песенку допела:
Мама девочку одела.
Платье красное в горошках,
Туфли новые на ножках.

Вот как мама угодила —
К маю дочку нарядила.
Вот какая мама —
Золотая прямо!
Е. Благинина

РАЗГОВОР О МАМЕ
От чистого сердца,
Простыми словами
Давайте, друзья,
Потолкуем о маме.

Мы любим ее,
Как хорошего друга,
За то, что у нас
С нею все сообща,

За то, что когда
Нам приходится туго,
Мы можем всплакнуть
У родного плеча.

Мы любим ее и за то,
Что порою
Становятся строже
В морщинках глаза,

Но стоит с повинной
Прийти головою –
Исчезнут морщинки,
Умчится гроза.

За то, что всегда
Без утайки и прямо
Мы можем доверить
Ей сердце свое,

И просто за то,
Что она – наша мама,
Мы крепко и нежно
Любим ее.
Н. Саксонская

МАМИН ДЕНЬ
В женский день пораньше встану,
С праздником поздравлю маму.
Но и Свету, Машу, Люду
Я поздравить не забуду.

Что мальчишка-сын не смог, –
Папа в том ему помог.
И вот шагают важные
Кошечки бумажные.

Нарисуем мы рисунки
И положим маме в сумку.
Мамочка устала, знаю.
Значит, с братом поиграю.

Папа мой – супергерой,
Ну а я – храбрец-ковбой.
Маме цирк устроил я,
Посмеялась вся семья.

С женским днем Восьмого марта
Поздравляю маму я.
Знаю: лучше всех на свете
Чудо-мамочка моя!
Н. Матюх
* * *
Весна шагает по дворам
В лучах тепла и света.
Сегодня праздник наших мам,
И нам это приятно.

Наш детский сад поздравить рад
Всех мам на всей планете.
Спасибо маме говорят
И взрослые, и дети.
В. Викторов

* * *
В марте солнце заиграло на снегу,
Вместе с солнцем заглянула к нам весна.
Дети к мамам с поздравлением бегут,
Мамин праздник отмечает вся страна.
В. Осеева

Кiлькiсть переглядiв: 2678

dnz156.edu.kh.ua

Вірші на День матері. Дитячі вірші для мами

Пустунчик потурбувався, аби щаслива усмішка не сходила з вуст Твоєї неньки увесь її день, і підготував для Тебе прекрасні вірші до Дня матері. Вони чудово підійдуть як для вітань у родинному колі, так і для шкільного свята.

Ніжні вірші до Дня матері

Теплий віршик для мами

Мамо, добре, що ти є, — 
Ніжне сонечко моє! 
Від твоєї теплоти 
Так і хочеться рости… 
Найгарнішу, найдобрішу, 
Я люблю тебе найбільше! 
І коли дорослим стану, 
Теж любить не перестану! 
Бо ріднішої, ніж ти, 
В цілім світі не знайти! 
Добре, мамо, що ти є, — 
Тепле сонечко моє! 
(О. Дерманський)

Мамин день

Як стрибнуло сонечко
вранці у віконечко,
стрепенулось: «Ах!»
Задивилось в Галочку,
прибрану, мов кралечку,
з квітами в руках!
Ой куди ж це Галочка,
Дівчинка, мов лялечка,
рано так спішить?
Оченята світяться,
пахне квітів китиця,
кіска мерехтить!
Глянула в віконечко,
привітала сонечко,
пальцем в шибку: брень!
— Йду вітати ненечку,
квітів несу жменечку,
нині ж Мамин день!
(Н. Мудрик-Мриц)

Весна і мама

Якось я спитала у весни:
— Ти чому приходиш, поясни?
І весна мені сказала прямо:
— Поспішаю я на свято мами!
Поспішають квіти проростати,
поспішають журавлі вертати,
поспішає сонечко теплішать,
поспішають дітки розумнішать.
В Африці далекій, пам’ятаю,
говорив мені премудрий слон,
що якби на світі мам не стало,
то й весни на світі не було!
Ще казав:
— Ви помічали, може,
кожна мама із весною схожа! —
І відкрив мені він таємницю,
що весна із мамою — сестриці.
(І. Жиленко)

Мамин день

День травневий, день весняний —
Трави й квіти весняні.
Навкруги — куди не глянеш:
Все всміхається мені.
І в таку чудову днину,
Між пташок дзвінких пісень,
В серці кожної людини
Йшов любов’ю Мамин День.
В день такий приносять діти
До мамів любов свою —
В подаруночках і квітах
Кажуть: я тебе люблю.
(С. Кузьменко)

Теплі вірші про маму на День Матері

Найрідніша

Хто розкаже мені казку,
Хто щедрішій всіх на ласку?
Ти, матусю, наймиліша,
В цілім світі — найрідніша!
Хто нас ніжить і голубить,
Пестить, гладить ніжно й любо,
Пригортає до серденька?
Ти, моя найкраща ненько!
(Л. Голота)

Біля кого найтепліше

— Біля сонця, — шепче поле
І стернею небо коле.
Гріє лапки журавлів,
Вигляда сімох вітрів.
— Біля ватри, — мовить тато, —
Коли хочеться співати,
Пізнавати сни землі
На пташиному крилі.
— Біля пічки, — каже дід, —
Ні печалі, ані бід,
Хоч мороз, як лютий звір,
Що прибіг з Карпатських гір.
— У перині, — дума киця, —
І вуркочеться, і спиться, —
І калачиком пухнастим
Засинає біля Насті.
— Біля мами, — кажуть діти, —
Завше радісно, як літом,
Навіть вмитися сльозами
Теж найкраще біля мами.
(М. Людкевич)

Така роса

Така роса,
Така роса прозора…
Стрічаю сонце
В полі за селом,
Де квіти польові,
Неначе зорі,
Торкає вітер
Лагідним крилом.
Аж ось проміння
Розпростерло руки
І спрагло п’є,
Спиває всю росу.
І враз, стріпнувшись,
Подались на луки,
А я додому
Сонечко несу.
А ще в село
Несу пучок волошок.
Ці квіти ніжні
Синьо-голубі —
Тобі, моя єдина
І хороша,
Найкраща в світі,
Матінко, тобі.
(В. Геращенко)

* * *

Сниться полю дощик,
Картоплині – горщик,
А відерцю сниться
Копанка-криниця.
Сонце сниться вітам,
Хатці сниться брама,
А маленьким дітям
Сниться їхня мама.
(В. Крищенко)

Вірші про бабусю на День матері

Рідній бабусі

Я зізнатись не боюся —
Краща ти за всіх бабуся!
І хоч старша за усіх —
Найдзвінкіший в тебе сміх!
Пам’ятай, бабусю, рідна,
Дуже ти усім потрібна!
Ти старішати зажди —
Будь здоровою завжди!
(С. Гордієнко)

Бабусині руки

Я з бабусею своєю
Дружу давно-давно,
І ми — скажу вам — з нею
В усьому заодно.
Така моя бабуся —
Найкраща у житті.
А руки ж у бабусі —
Ну просто золоті.
Вони що хоч уміють,
Скрізь роблять чудеса.
То місять щось, то шиють.
Подивишся — краса.
Так товсто мажуть пінку.
Так щедро сиплють мак.
Працюють без спочинку,
А пестять ніжно так.
І в хаті і на дворі
Пороблять все як слід.
То чистять щось в коморі,
То варять нам обід.
А там — нічник засвітять,
Щоб спав міцніш онук.
Мабуть, немає в світі
Таких хороших рук!
(Л. Квитко)

Бабусі

Люба бабусю, тебе я вітаю,
Радості, щастя, здоров’я бажаю!
Хай тобі сонечко світить яскраво,
Квіти буяють і стеляться трави.
Бажаю тобі я сто років прожити,
Нехай тебе люблять онуки і діти.
Нехай тебе старість не квапить, минає
І серце твоє хай нещастя не крає.
Живи ти ще довго на світі оцім —
На радість онукам і дітям своїм.

Бабусині казки

У бабусі руки вмілі,
А казки чудові, милі.
Миготять в повітрі спиці,
За клубочком скаче киця.
А нитки все в’ються, в’ються,
А казки рікою ллються…
Ляжу в ліжко, та не спиться —
Нову казку в’яжуть спиці.
(В. Зінченко)

Серце матері — невичерпне джерело чудес, безодня, в якій завжди знайдеться місце прощенню, ласці та доброті. Подаруй своїй неньці та бабусі щасливі миттєвості — порадуй рідних зворушливими віршами до Дня матері, або підпиши гарними словами листівку. А доповнити вітання допоможуть яскраві саморобки або смаколики, дбайливо спечені Твоїми руками.

Читай також:

Помітили орфографічну помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

pustunchik.ua

Вірші про маму | Женский сайт Запорожья WOMAN

Перше слово
І. Січовик
Коло, риску, закорлючку
На папері пише ручка.
Все з єдналось загадково
І з явилось перше слово.
Здогадайтесь, яке саме?
Наймиліше в світі – мама.

Мама
В. Гринько
Ще в колисці немовля
Слово «мама» вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:
Мати,
Матінка,
Матуся,
Мама,
Мамонька,
Мамуся!
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!

Моя мама
Однажды я сказал дpyзьям:
Hа свете много добpых мам,
Hо не найти, pyчаюсь я,
Такyю мамy, как моя!
Она кyпила для меня
Hа колесиках коня,
Саблю, кpаски и альбом…
Только pазве дело в том?
Я и так ее люблю,
Мамy, мамочкy мою!

Гарне слово
К. Перелісна
Мама! Мама – гарне слово!
Тільки скажеш – все готово!
– Мамо, кашки! – кашка є.
– Мамо, чаю! – вже наллє.
– Мамо, спати! – вже роздутий,
І у ліжку, і укритий.
– мамо, ніжку зав яжи!
– Мамо, казку розкажи!
Мама! Мама! Гарне слово.
Тільки скажеш – все готово!

 ***
Мамин тpyд я беpегy,
Помогаю, чем могy.
Hынче мама на обед
Hаготовила котлет
И сказала: “Слyшай,
Выpyчи, покyшай!”
Я поел немного,
Разве не подмога?

Тільки мама
В. Лучук
– Я на ковзанку піду!
– А коли ж до хати?
Тільки мама може так
Лагідно спитати.
На ходу сніданок з їм.
– Так не слід робити.-
Тільки мама може так
Лагідно сварити.
В снах літаю до зірок.
– Час вставати, синку!
Тільки мама збудить так
Лагідно дитинку.

Я мамy люблю
Мне мама пpиносит
Игpyшки, конфеты,
Hо мамy люблю я
Совсем не за это.
Веселые песни
Она напевает,
Hам скyчно вдвоем
Hикогда не бывает.

Я ей откpываю
Свои все секpеты.
Hо мамy люблю я
Hе только за это.
Люблю свою мамy,
Скажy я вам пpямо,
Hy пpосто за то,
Что она моя мама!

Всё она
Агния Барто
Кто вас, дети, больше любит,
Кто вас нежно так голyбит
И заботится о вас,
Hе смыкая ночью глаз?
 – «Мама доpогая».
Колыбель кто вам качает,
Кто вам песни напевает,
Кто вам сказки говоpит
И игpyшки вам даpит?
 – «Мама золотая».
Если, дети, вы ленивы,
Hепослyшны, шаловливы,
Что бывает иногда, –
Кто же слёзы льет тогда?
 – «Всё она, pодная».

Світанковий сон
А. Бортник
Наснилось, що я сонечко,
Ясне вогонь – вогонечко,
Встаю з-за небокраю
Над горами, над нивами,
Усіх роблю щасливими,
Всіх грію – зігріваю.

Та чую голос лагідний
Такий солодко ягідний
У сутінках кімнати.
То мама каже: «Донечко,
Раз ти у мене сонечко,
То вже пора вставати.»

              ***
Я один у мамы сын
Нет у мамы дочки.
Как же маме не помочь
Постирать платочки.
Пена мылится в корыте
Я стираю – посмотрите

Загадка
Е. Благинина
Я вам загадаю загадку,
А вы отгадайте ее.
Кто ставит на пятку заплатку,
Кто гладит и чинит белье?
Кто дом поутру прибирает,
Кто ставит большой самовар?
Кто с младшей сестренкой играет
И водит ее на бульвар?
Кем коврик бахромчатый вышит
(Сестренке – видать по всему)?
Кто письма подробные пишет
Солдату, отцу моему?
Чьи волосы снега белее,
А руки желты и сухи?
Кого я люблю и жалею,
О ком сочинила стихи?

Що кому сниться
В. Крищенко
Сниться полю дощик,
Картоплині – горщик,
А відерцю сниться
Копанка-криниця.
Сонце сниться вітам,
Хатці сниться брама,
А маленьким дітям
Сниться їхня мама.

         ***
Очень бабушку мою –
Маму мамину – люблю.
У нее морщинок много,
А на лбу седая прядь,
Так и хочется потрогать,
А потом поцеловать.

Моя мама
В. Руссу
Много мам на белом свете.
Всей душой их любят дети.
Только мама есть одна,
Всех дороже мне она.
Кто она? Отвечу я:
Это мамочка моя.

Де живе літо.
А. Костецький
У павука хатинка –
Тоненька павутинка.
У коника веселого
Між травами оселя.
У ластівки швидкої
Під нашим підвіконням.
А тепле ніжне літо
Волошками повите,
Посріблене дощами
Живе в очах у мами.

 

Разлука
Агния Барто
Все я делаю для мамы:
Для нее играю гаммы,
Для нее хожу к врачу,
Математику учу.
Все мальчишки в речку лезли,
Я один сидел на пляже,
Для нее после болезни
Не купался в речке даже.
Для нее я мою руки,
Ем какие-то морковки…
Только мы теперь в разлуке,
Мама в городе Прилуки
Пятый день в командировке.
И сегодня целый вечер
Что-то мне заняться нечем!
И наверно по привычке
Или, может быть, от скуки
Я кладу на место спички
И зачем-то мою руки.
И звучат печально гаммы
В нашей комнате. Без мамы.

СТИХИ ПРО МАМУ
Кто открыл мне этот мир,
Не жалея своих сил?
И всегда оберегала?
Лучшая на свете МАМА.

Кто на свете всех милее
И теплом своим согреет,
Любит больше, чем себя?
Это МАМОЧКА моя.

Книжки вечером читает
И всегда всё понимает,
Даже если я упряма,
Знаю, любит меня МАМА.

Никогда не унывает,
Что мне надо, точно знает.
Если, вдруг, случится драма,
Кто поддержит? Моя МАМА.

Я шагаю по дорожке,
Но устали мои ножки.
Перепрыгнуть через яму
Кто поможет? Знаю – МАМА

МОЯ БАБУЛЕНЬКА
Я бабуленьку родную
Очень крепко поцелую,
Ведь бабуленька моя
Очень-очень добрая.

Сонечкова мама
А. Костецький
Вмиває кішка кошенят,
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.

І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю…
І в нього, мабуть, мама є,
Бо хто ж його вмиває?

Разговор с дочкой
-Мне не хватает теплоты,-
Она сказала дочке.
Дочь удивилась:- Мёрзнешь ты
И в летние денечки?

-Ты не поймёшь, ёще мала,-
Вздохнула мать устало.
А дочь кричит:- Я поняла!-
И тащит одеяло.

Все мамы скучно так живут
В. Егоров
Все мамы скучно так живут –
стирают, гладят, варят.
И их на елки не зовут,
подарки им не дарят.
Когда я вырасту большой,
Я тоже буду мамой.
Но только мамой холостой,
А не мужнячей дамой.
Куплю я новое пальто
Под цвет пунцовой шляпе.
И никогда и ни за что
Я не женюсь на папе.

Посидим в тишине
Е. Благинина
Мама спит, она устала…
Ну, и я играть не стала!
Я волчка не завожу,
Я уселась и сижу.
Не шумят мои игрушки,
Тихо в комнате пустой.
А по маминой подушке
Луч крадется золотой.
И сказала я лучу:
 – Я тоже двигаться хочу!
Я бы многого хотела:
Вслух читать и мяч катать,
Я бы песенку пропела,
Я б могла похохотать,
Да мало ль я чего хочу!
Но, мама спит, и я молчу.
Луч метнулся по стене,
А потом скользнул ко мне.
 – Ничего, – шептал он будто,-
Посидим и в тишине!..

Мама
І. Гнатюк
Я прокидаюсь рано,-
Тихенько лежу, не встаю.
Тільки спросоння погляну,
Бачу матусю свою.
Мати – досвітня пташинка.
Здосвітку віч не зімкне.
Ходить по хаті навшпиньки,
Щоб не збудити мене.
Мати – то сонечко рідне,
Тепле, ласкаве, земне.
Слово її заповітне
Гріє й тривожить мене.

ПОДАРОК МАМЕ
Маму я свою люблю,
Ей подарок подарю.
Я подарок сделал сам
Из бумаги с красками.
Маме я его отдам,
Обнимая ласково.

О МАМОЧКЕ  
Кто лелеял моих кукол,
Шил веселые одежки,
Помогал мне их баюкать,
И играл со мной в игрушки?
         – Мамочка моя!

Кто советом помогал мне,
Когда падаешь и больно,
И слезинки утирал мне,
Говорил: “Не плачь, довольно…”?
          – Мамочка моя!

Кто читал мне на ночь сказки,
Чуть склоняясь надо мною,
(И я закрывала глазки,
И мне было так спокойно)?
          – Мамочка моя!

Кто нес меня в кроватку,
Желал спокойной ночи,
Шептал мне нежно, сладко:
“Спи скорее, дочка!”?
          – Мамочка моя!
   
Кто на свете самый чуткий,
Не сыскать ей лучшей славы,
Самый добрый, самый мудрый?
   – Ну, конечно, моя мама!

Моїй мамі
М. Познанська
Мамо люба, добра, мила…
Як іще назвать тебе?
Це ж для мене ти пошила
З шовку плаття голубе.
Ти мені читаєш книжку,
Хочеш розуму навчить.
Ляжу спати – ходиш нишком,
Все боїшся розбудить.
Захворію хоч злегенька –
Цілу ніч не будеш спать.
То ж дозволь, тебе рідненька,
За усе поцілувати.

МАМОЧКЕ ПОДАРОК
Из цветной бумаги
Вырежу кусочек.
Из него я сделаю
Маленький цветочек.
Мамочке подарок
Приготовлю я.
Самая красивая
Мама у меня!

МАМИН ПРАЗДНИК
Горд я – праздничная дата,
Исполнение мечты!
Взял меня с собою папа
Маме покупать цветы!

Их, сошедших с детской книжки,
Я несу, а мне во след
Смотрят с завистью мальчишки:
Замечательный букет!

Рано утром встать с постели
Было мне совсем не лень,
Ведь сегодня в самом деле
Мамин праздник – женский день!

Постучу. Дверь отворится,
Я с цветами на крыльцо!
И улыбкой озарится
Милой мамочки лицо!
В марте есть такой денек
С цифрой, словно кренделек.
Кто из вас, ребята, знает,
Цифра что обозначает?
Дети хором скажут нам –
Это праздник наших мам!

Весна і мама
І. Жиленко
Якось я спитала у Весни:
– Ти чому приходиш, поясни?
І весна сказала прямо:
– Поспішаю я на свято Мами!
Поспішають квіти проростати,
Поспішають журавлі вертати,
Поспішає сонечко теплішать,
Поспішають діти розумнішать.
В Африці далекій пам ятаю,
Говорив мені Премудрий Слон,
Що якби на світі мам не стало,
То й весни на світі не було!
Ще сказав: «Ви помічали, може –
Кожна мама із весною схожа».
І відкрив мені він таємницю,
Що весна із Мамою сестриці…

 

Мамине свято
І. Кульська
Мамине свято
Я зустрічаю.
Я для матусі
Віршика знаю.
Я подарунок
Матусі роблю.
Я свою маму
Дуже люблю.

Найкращий дарунок
Т.Коломієць
На мамине свято,
На мамине свято
Хороших дарунків
Для мами багато.
Найкращий від тата –
Шовкова кофтина.
Од старшого брата –
Барвиста хустина.
Од діда – картина,
Велика у рамі.
Та мій, мій найбільше
Сподобався мамі.
Погляньте,  який:
На вікні, на осонні
Альпійські фіалки
Цвітуть у вазоні.
На мамине свято
На мамине свято
Я в гості весну
Запросив у кімнату.

Мамине свято
Н.Забіла
Восьме березня настало –
Славне свято всіх жінок,
І сьогодні ми позвали
Наших мам у дитсадок.
Кожній мамі подарунки
Готували малюки,
Малювали їм малюнки
Вишивали килимки.
Ще й прикрашений квітками
Написали їм плакат:
«Хай живуть хороші мами
Всіх дівчаток і хлоп ят!»

Сама в хаті
А. М ястківський
Кошенятко чеше вуса
Лапками двома.
На базар пішла матуся
В хаті я сама.
Вмиюсь чисто, вмиюсь біло
І тоді візьмусь за діло.
Підмету гарненько в хаті,
Молока дам кошеняті,
Своє ліжко застелю,
Квіти в горшиках поллю.
Заплету я кіски русі
І чекатиму матусі.

Хай матуся відпочине
І. Січовик
Як прийду я з дитсадочку,
Нагодую вдома квочку,
Підмету у хаті, в сінях
Принесу теляті сіна.
Хай матуся відпочине,
Щоб не поралась сама.
Бо який же я мужчина,
Якщо помочі нема?

Біля кого найтепліше
М. Людкевич
– Біля сонця, – шепоче поле
І стернею небо коле,
Гріє лапки журавлів,
Вигляда сімох вітрів.

– Біля варти, – каже тато,-
Коли хочеться співати,
Пізнавати сни земні
На пташиному крилі.

Біля печі, – каже дід, –
Ні печалі, ані бід,
Хоч мороз, як лютий звір,
Що прибіг з Карпатських гір.

– У перині, – дума киця, –
І вуркочеться, і спиться.
І калачиком пухнастим
Засинає біля Насті.

– Біля мами, -кажуть діти, –
Завше радісно, як літом.
Навіть вмитися сльозами
Теж найкраще біля мами.

Рукавички
А. Костецький
Узимку, в морози, хуртечі й завії
Тебе і мене рукавички зігріють.
А теплі від чого вони і чому?
Скажу вам по щирості: теплі тому,
Що наші ласкаві бабусі і мами
Вплітають тепло своїх рук між нитками.

Бабусі
А. Костецький
Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся.
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов зимові візерунки
На замерзлій з ночі шибі.

Бабусині казки
В. Зінченко
У бабусі руки вмілі,
А казки чудові, милі.
Миготять в повітрі спиці,
За клубочком скаче киця.
А нитки все в ються, в ються,
А казки рікою ллються…
Ляжу в ліжко, та не спиться –
Нову казку в яжуть спиці.

 

Источник: znaika-club.com.ua

woman.zp.ua